Моєю мрією є сертифікатна система післядипломної освіти.

От наприклад, є в мене диплом технічного ВУЗу. і от кортить, мені припікає, аж підскочую, ознайомитись на більш серйозному рівні з віковою психологією. Ознайомитись-то я можу і власноруч, сісти книжки почитати – це не важко. Але суть в тому, що заявити про ці знання на законних підставах я потім не зможу. Тобто зараз багато людей все одно працюють не за спеціальністю, а там де подобається, причому подобається зовсім не завжди через гроші. І цікавляться наші люди багато чим. До чого я веду? Чому б не дозволити мені, наприклад, прослухати курс тої самої вікової психології при НаУКМА, причому прослухати не вільним слухачем, а на цілком законних і серйозних підставах, із подальшою видачею сертифіката, що такий курс був там і там прослуханий, і не тільки прослуханий, та ще й засвоєний і на стільки-то оцінений. Звичайно, ці сертифікати мають мати вагу при влаштуванні на роботу як в державні, так і недержавні структури. Таке навчання корисно до того ж більш дисциплінованим вивченням, систематизацією матеріалу та автоматичним спілкуванням з особистістями викладачів/інших людей, яким цікавий цей предмет і які мають досвід у ньому.

Я говорив на цю тему з людиною з медичного університету і вона зазначила, що наприклад, слухати фізіологію не маючи певних знань з анатомії безглуздо. Тоді може йти мова про пакетно-сертифікатні програми, тобто які включають до свого складу декілька (невелику, достатню та необхідну кількість) предметів, що необхідні для розуміння один одного. Здається в НаУКМА вже є щось подібне, наприклад, сертифікатна програма "Перекладач".

Я не обговорюю конкретні форми навчання (очну (імхо, найбільш доречну), заочну, дистанційну (найбільш недоречна)). Також не йдеться мова про заміну вищої освіти хаотичним нагромадженням таких програм. Для лікарів, наприклад, це було б абсолютно неприпустимим. (При цьому отримання ступеню бакалавру не є закінченням ВО.)

Я кажу лише про створення такої системи післядипломної освіти, яка б стимулювала подальшу самоосвіту та надавала їй всебічного сенсу, надавала людині можливість самореалізовуватись у сфері власних інтересів небезкорисно для кар’єри, а таким чином і фінансового стану, робила можливою гнучку та швидку перекваліфікацію у суміжних галузях, а особливо докваліфікацію, поновлення знань.

За статистикою, в сучасному світі знання застарівають кожні п’ять років. Пробачте, це було написано рік тому. Тепер вони застарівають кожні чотири роки ;) На повне повторне навчання немає ані часу у людей, ані фінансових можливостей у держави (це стосується не тільки України). Таке становище намагаються зараз виправити за допомогою дистанційної освіти.

Також я акцентую увагу саме на підтриманні та розробці таких програм саме для державних ВУЗів у зв’язку з тим, що з багатьох предметів існує велика кількість сумнівних курсів, утворювачі яких схильні вимагати за їх проходження суму сумнівної відповідності до кількості знань, що викладаються. До того ж це буде сприяти збереженню і збалансуванню усталеного педагогічного складу ВУЗів, за рахунок підвищення їх фінансового забезпечення, якщо зробити такі програми контрактними, з гнучкою системою сплати (знижки для різних верств населення, випускників того ж ВУЗу, при замовленні на кілька програм етц.) Це при тому, що друга ВО у нас все одно обов’язково платна, а не кожна людина (наприклад я:) схоче повністю провести за навчанням ще 2-3 роки.